Лина Костенко
Цитат на странице:
  • Послушаю-ка дождь. Подкрался и шумит.
    Веселый звук воды, шаги самой Природы.
    Мне кажется, что миг прошел, лишь миг,
    Вдруг оглянусь — а это годы, годы!

    Да нет, уже века. Не ведает никто,
    В туманностях души, а может, Андромеды,
    Я, завернувшись в дождь — в стеклянное пальто,
    С живыми, с мертвыми ль веду беседы.

    Целую все леса. Спасибо скрипачу,
    Он славно нам сыграл про все, что есть, чем буду.
    Я дерево, я снег, все, что любить хочу.
    И, может, в том мой смысл, а вовсе не причуда.

    • 118 Показы
    • 0 Рейтинг
  • Життя iде. I все без коректур.
    I час летить, не стишуe галопу.
    Давно нема маркзи Помпадур,
    I ми живем уже пiсля потопу.
    Не знаю я, що буде пiсля нас,
    в якi природа убереться шати.
    Eдиний, хто не втомлються, час.
    А ми живi, нам треба поспiшати.
    Зробити щось, лишити по собi,
    а ми, нiчого, пройдемо, як тiнi,
    щоб тiльки неба очi голубi
    цю землю завжди бачили в цвiтiннi.
    Щоб цi лiси не вимерли, як тур,
    щоб цi слова не вичахли, як руди.
    Життя iде, i все без коректур,
    i як напишеш, так уже i буде.
    Але не бiйся прикрого рядка.
    Прозрiнь не бiйся, бо вони як лiки.
    Не бiйся правди, хоч яка гiрка,
    не бйся смуткiв, хоч вони як рiки.
    Людинi бiйся душу ошукать,
    бо в цьому схибиш то уже навiки.

    • 161 Показы
    • 0 Рейтинг
  • Свобода действительно есть. Пиши, что хочешь. В тюрму не посадят, в психушку не упрячут. Но могут убить.(Лина Костенко Записки украинского самашедшего)

    • 155 Показы
    • 0 Рейтинг
  • Спини мене, отямся отям
    така любов бува раз в николи
    вона ж промчить над зламаним життям
    за нею ж будуть бигти видноколи
    вона ж порве нам спокий до струни
    вона ж слова поспалюе вустами
    спини мене, спини и схамени
    ще поки можу думати востанне
    ще поки можу, але вже не можу
    настала черга й на мою зорю.
    Чи биля тебе душу видморожу
    Чи биля тебе полум’ям згорю,

    • 130 Показы
    • 0 Рейтинг
  • Экзамен для смутившейся души:
    люблю глазами молвил ты. Как странно!
    Как хрусталя вибрация в тиши
    Несказанное снова несказанно.

    Шло время, отдаляя тот перрон.
    Молчанье в рупор каркало вокзально.
    Немало слов исторгнуто пером
    Несказанное снова несказанно.

    Светлели ночи и смеркались дни.
    Судьба весы не раз качнула заново.
    Твои слова во мне опять они!
    Несказанное снова несказанно.

    • 121 Показы
    • 0 Рейтинг
  • Ще вчора була я висока, як вежа.
    Здаться ще трохи дiстану зенiт.
    I раптом, як вибух, обвал пожежа.
    Розтрощений камнь уже не гранiт.

    Руйновище вiри, i розпач, i розпач!
    Пiд попелом смутку похований шлях.
    Зажуренi друзi сахнулися врозтiч.
    Посiяне слово не сходить в полях.

    На те й погорльцi, будуeмо хатку.
    Над хаткою небо. А знов голубе.
    Найвище умiння почати спочатку
    життя, розумiння, дорогу, себе

    • 125 Показы
    • 0 Рейтинг
  • Людина нібито не літає А крила має

    • 122 Показы
    • 0 Рейтинг
  • Хай буде легко. Дотиком пера.
    Хай буде вiчно. Спомином пресвiтлим.
    Цей бiлий свiт — березова кора,
    По чорних днях побiлена десь звiдтам.

    Сьогоднi снiг iти вже поривавсь.
    Сьогоднi оснь похлинулась димом.
    Хай буде гiрко. Спогадом про Вас.
    Хай буде свiтло, спогадом предивним.

    Хай не розбудить смутку телефон.
    Нехай печаль не зрушиться листами.
    Хай буде легко. Це був тльки сон,
    Що ледь торкнувся пам’ятi вустами

    • 150 Показы
    • 0 Рейтинг
  • На старих фотографiях всi молодi.
    За роками людина сама себе кличе.
    У зiницях печалi, як в чорнiй водi,
    вiдбиваються люди, дерева, обличчя.

    I стонадцятий снiг тi поля притрусив,
    I уже прилетять не тi сам лелеки.
    Бiля каси такий незворушний касир,
    зафiксовану мить вибива, мов чеки.

    Бiлi, бiлi обличчя у чорнiй водi,
    неповторнi обличчя навiк зостаються.
    На старих фотографях всi молодi.
    На старих фотографiях мертвi смiються.

    • 118 Показы
    • 0 Рейтинг
  • Це ж треба мати сатанинський намир, чаить в соби невиликовний сказ, щоб тяжко так знущатися над нами, та ще й у всьому звинувачувати нас.

    • 118 Показы
    • 0 Рейтинг